Міжнародний міжбібліотечний абонемент (ММБА) – форма міжнародної бібліотечної співпраці, що полягає у взаємному використанні документних ресурсів бібліотек різних країн відповідно до встановлених правил; різновид міжбібліотечного абонемента (МБА). ММБА сприяє посиленню інтеграційних процесів, формуванню єдиного світового інформаційного простору, обміну культурними, науковими надбаннями між країнами.

Технологія ММБА включає такі процеси, як листування з питань отримання документів, уточнення відомостей, оформлення замовлень, підготовку до відсилання та отримання листів і бандеролей з-за кордону, ведення картотек і баз даних (адрес зарубіжних організацій-партнерів, відправлених та отриманих з-за кордону замовлень, контрольної картотеки виданих документів та інше), підготовку замовлень для мікрофільмування і ксерокопіювання, здійснення взаєморозрахунків із зарубіжними організаціями-партнерами.

ММБА виник у кінці 19 ст. Брюсельські конвенції 1886 р. стали першою спробою започаткувати міжнародні угоди з питань книгообміну, інтенсивний розвиток якого призвів до потреби в багатосторонніх міжурядових узгодженнях з обміну виданнями. Однак Росія, Великобританія, Німеччина та деякі інші країни з різних причин до цих угод тривалий час не приєднувались.

У 20 ст. до розвитку ММБА, з урахуванням його безперечної корисності, залучались  різні міжнародні організації: Міжнародна асоціація академій наук, Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва при Лізі Націй (попередниці ООН), Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА), ЮНЕСКО.

У 1954 р. ІФЛА розробила рекомендації «Міжнародне взаємовикористання ресурсів і доставляння документів: Принципи і керівництво до дії», які є чинними й дотепер. Час від часу, з урахуванням тенденцій у практиці використання МБА та доставляння документів вони переглядаються (востаннє – у лютому 2009 р.). Документ не має обов’язкової сили, кожна країна, керуючись загальними принципами організації ММБА, самостійно визначає шляхи, якими забезпечує взаємовикористання інформаційних ресурсів і доставляння документів та захист інтересів бібліотек – партнерів у системі ММБА.

Основними принципами взаємовикористання ресурсів, окресленими у цьому документі ІФЛА, є: національна відповідальність (кожна країна бере на себе відповідальність забезпечити доступ іншій країні до вітчизняних видань у вигляді оригіналів, фотокопій чи на інших носіях); національна система взаємовикористання ресурсів (країни повинні прагнути розвивати власну  систему міжнародного обміну виданнями, оскільки вона є складовою міжнародної інфраструктури ММБА); національна політика у сфері міжнародного взаємовикористання ресурсів (має ґрунтуватись на визнанні очевидних переваг міжнародного взаємовикористання ресурсів; проводитись національною бібліотекою, національною бібліотечною асоціацією чи іншою головною організацією з питань ведення МБА); надсилання замовлення  (формат замовлення має бути узгодженим як замовником, так і виконавцем на всіх етапах його оформлення); надання документів (бібліотеці – виконавцю замовлення надається право приймати рішення щодо надання оригінала чи копії документа, проте в цьому питанні бажано враховувати прохання замовника); дотримання авторського права (при виконанні замовлення враховується закон про авторське право країни, яка надає документ); відповідальність за наданий по ММБА документ (бібліотека-замовник бере на себе відповідальність за отриманий через ММБА документ протягом всього часу його використання); оплата (рішення про умови оплати транзакції приймає бібліотека-фондоутримувач).

У 1954 р. СРСР став членом ЮНЕСКО, що значно розширило культурні та освітні зв’язки Радянського Союзу з країнами світу, зокрема у сфері ММБА. У 1955 р. Міністерство культури СРСР затвердило «Положення про міжнародний бібліотечний абонемент».

У 1958 р. Генеральна конференція ЮНЕСКО прийняла «Конвенцію про міжнародний обмін виданнями» та «Конвенцію про обмін офіційними виданнями та урядовими документами між державами». Документи набули чинності у 1961 р., наступного року були ратифіковані СРСР.

З середини 1950-х рр. першими в СРСР до системи ММБА долучились великі наукові бібліотеки, зокрема з 1956 р. – Центральна наукова бібліотека Академії наук УРСР (ЦНБ, нині – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського). Першою бібліотекою, з якою було встановлено контакти ЦНБ у системі ММБА, стала Державна (нині – Національна) бібліотека ім. Сечені в Будапешті. Згодом зв’язки ЦНБ поширились на бібліотеки АН Чехословаччини, Болгарії, Польщі, Німеччини, книгозбірні університетів Праги, Братислави, Софії та інші установи.

Загалом протягом 1956–1960 рр. ЦНБ співпрацювала із 59 науковими установами і бібліотеками 27 країн світу. Надалі кількість контрагентів суттєво не змінювалась, проте зростали обсяги виконаних замовлень. Так, протягом 1956–1965 рр. за кордон було відправлено 165 замовлень, у 1966–1971 рр. – 211, а у 1975 р. кількість виконаних замовлень становила 159.

З 1972 р. ЦНБ виконувала функції регіонального центру ММБА із виконання запитів на іноземні видання. З 1973 р. за основними обсягами обслуговування у системі ММБА ЦНБ перебувала на одному рівні з найбільшими бібліотеками Москви та Ленінграда (нині Санкт-Петербурга).

У 1976 р., з урахуванням напрацьованого досвіду, було розроблено нове «Положення про міжнародний абонемент бібліотек Радянського Союзу».

Пік продуктивності МБА та ММБА в СРСР спостерігався у 1980-х рр. Розпочалось використання  ксероксів, що дозволило скоротити кількість відмов на періодичні видання, особливо іноземні, і тим самим сприяти збереженню бібліотечних фондів. Так, ДРБ УРСР ім. КПРС (нині – Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого) у 1976–1986 рр. отримувала для своїх користувачів пересічно 50–60 пр. документів щороку з бібліотек Франції, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії та ін.

Від початку 1990-х рр. статистичні показники у системі ММБА серед бібліотек України знижуються, оскільки зарубіжні контрагенти висувають умову оплати своїх послуг. Виникли нові форми взаєморозрахунків, які визначаються бібліотеками-партнерами за взаємною домовленістю (платні бланки, купони, ваучери ІФЛА). Ваучери, що закуповуються бібліотеками  в необхідній кількості у штаб-квартирі ІФЛА, є пластиковими картками багаторазового використання, вартість яких відповідає стандартній оплаті одного виконаного замовлення. Застосовуються ваучери двох номіналів: 4 євро, що еквівалентні 5 доларам США, та 8 євро (еквівалентні 10 доларам). У межах Європи доставляння кожного тому оцінюється в 1 ваучер, за межі континенту – у 2 ваучери. Копіювання статей з періодичних видань чи наукових збірників на замовлення з іноземної бібліотеки оцінюється в 1 ваучер за кожні 15 сторінок. Оплата всіх послуг покладається на замовника. Винятком є Бібліотека Конгресу США, що здійснює всі доставляння безкоштовно як в  країні, так і поза її межами.

У бібліотеках України наразі переважає традиційна технологія виконання замовлень по ММБА, оскільки більшість з них все ще використовують паперовий бланк-замовлення і послуги поштового зв’язку для доставляння документів.

Користувачем ММБА може бути будь-яка зарубіжна бібліотечно-інформаційна установа. Замовлення в рамках ММБА надсилаються поштою, факсом або  e-mail. Не приймаються замовлення без повного бібліографічного опису документа та тематичні замовлення. Термін користування документами – до 30 днів.

Як правило, не надсилаються через ММБА: рукописи, стародруки, цінні, рідкісні та колекційні видання, архівні примірники; словники, довідники, енциклопедії; періодичні видання; документи, що зберігаються в бібліотеці в одному примірнику; документи на електронних носіях.

Недостатній рівень фінансування бібліотек, високі тарифи на поштові відправлення, відсутність чи складність взаєморозрахунків між бібліотеками різних держав за надані послуги, удоступненість багатьох документів у мережі Інтернет є об’єктивними чинниками, що гальмують роботу ММБА. Водночас активний процес становлення глобальної світової інформаційної інфраструктури впливає на всі сторони бібліотечної діяльності, зокрема й ММБА. Служби ММБА сьогодні мають змогу виконувати запит на документ в електронному вигляді або у вигляді фотокопії і не вимагати його повернення. Вже на початку 1990-х рр. британські, американські дослідники звернули увагу на зміну природи МБА: копії документів, що не підлягають поверненню, стали видаватися частіше, ніж оригінали. Використання сучасних інформаційних технологій уможливлює здійснення доставки копій документів замовнику протягом незначного проміжку часу, незалежно від місцезнаходження оригіналу.

Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять : ДСТУ 7448:2013. — Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. — III, 41 с. — (Національний стандарт України) — Зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.26–80 — Текст укр., рос., англ., фр.;

Мошковська Н. І. Лінії ММБА та МБА – канали ефективної інформації / Н. І. Мошковська // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 1998. – Вип. 1. – С. 297–305;

Чуприна В. ММБА як джерело інформування про інформаційні ресурси у міжнародному співробітництві бібліотечних закладів / Вікторія Чуприна // Наук. праці НБУВ. – Київ, 2005. – Вип. 14. – С. 522–534;

Бондаренко В. Бібліотечне інтернет-обслуговування: стан та перспективи : монографія / Вікторія Бондаренко ; наук. ред. Т. Гранчак ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ, 2016. – 276 с.;

Красильникова И. Ю. Направления развития доставки документов в условиях электронного доступа к информации / И. Ю. Красильникова // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития. – Киев, 2017. – Вып. 14. – С. 205–214.